8-те Місце Сили: Тустань

Розсипані, мов здоровенне “лото” й поскладані рядами у пазл, повстають перед нами гігантським муром камінні твердині. Як магічний кордон між світом проявленим і непроявленим, як буфер між минулим і майбутнім – відкривають перед нами якусь невідому суть, непізнану велич, повертаючи до архаїчних уявлень та глибин нашої людської пам’яті..

Скельний комплекс Тустань, або Уріцькі скелі, знаходяться в Українських Карпатах (Східних Бескидах), у Стрийському районі Львівської області, поблизу с. Урич, що на південь від міста Борислава та південний схід від селища Східниця.

Тустань була не тільки одним з найбільших центрів карпатської оборони, що захищала рідну землю від орд угрів і татаро-монголів, а й сакральним центром, святилищем, астрономічною палеообсерваторією, де відзначали дати Сонцестояння та Рівнодення.

На скелях знайдено близько 270-ти архаїчних наскальних зображень – петрогліфів, котрі разом формують цілу праісторичну картину краю. Зустрічаються малюнки спіралей, колеса, сонця, місяця, оленя, лева, вовка, сокири, блискавки, танцюючих чоловічків, рогу достатку та багато інших. Цей петрогліфічний комплекс визнано найбагатшим серед відомих в Європі пам’яток наскельного мистецтва.

На одній зі стін розміщено по 14 концентричних знаків, розділених тріщиною – це, йомовірно, найдревніший Уріцький календар або “щоденник” Літніх і Зимових Сонцестоянь.

Складаються Уріцькі скелі з 7 груп сірих монолітних кварцових пісковиків.

І як відзначають науковці, утворилися вони природнім чином близько 65 мільйонів років тому, на глибині 4800-5000м, за часів існування тут прадавнього велетенського океану Тетіс, про що свідчать коралові рештки у пісковиках.

Назва “Тустань” – праслов’янського походження і, за основною версією, походить від імені власника або засновника поселення. “Тустан” перекладають як “сильний, міцний, відважний, завзятий”.

Інша версія – походить від слів “тут стань”. Адже в XII—XVI ст. фортеця Тустань була волосним центром, а також митним пунктом на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи. Тому кожен, хто проходив через фортецю, мусив зупинитися, заявити про свої наміри, сплатити данину і аж тоді рухатися вперед.